Санькя Прилепин Захар

– О! – сказав Сашко здивовано. – Ви чого нас бити почали, га? Саха?

– Я не знаю. Я потім прийшов.

– Нє «успел», еге ж? – уїдливо сказав Сашко. – Добре, не ображайся… – додав він, помовчавши. – От улаштуємо революцію, усіх гадів переб’ємо, я приїду до тебе в Алма-Ату, будемо чай пити на веранді.

– Я з Єревана…

– Приїдемо до тебе в Тегеран, – блазнював Сашко, хоча все почув, – будемо чай пити на веранді. У тебе є веранда?

– Тихо… Іде хтось…

За хвилину їм посвітили ліхтариком в обличчя.

– Підйом, – сказав міліціонер.

«Пепсів» – співробітників патрульно-постової служби – було двоє, і ще підтоптаний сторож ринку.

На Сашка вдягли наручники, і на Саху – теж.

Хоча щодо останнього міліціонери загаялися.

– І цього? – запитав один.

– Ну а чого? – відповів другий невпевнено. – Куди його? Давай і його.