Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього Харарі Ювал
Пізнай самого себе
Якщо щастя базується на приємних відчуттях, тоді для більшого щастя потрібно перебудувати нашу біохімічну систему. Якщо ж щастя базується на відчутті, що життя має сенс, тоді для більшого щастя потрібно обманювати себе ефективніше. Чи є якась третя альтернатива?
Обидві наведені вище точки зору поділяють припущення, що щастя є певним різновидом суб’єктивного відчуття (задоволення або сенсу) і що для оцінки щастя людей достатньо спитати їх, як вони почуваються. Для багатьох із нас це здається логічним, бо домінантною релігією нашого часу є лібералізм. Лібералізм освячує суб’єктивні відчуття окремих осіб. Він розглядає ці відчуття як вищий авторитет. Що є добрим, а що поганим, що є гарним, а що бридким, що має бути, а що не має – все це визначається відчуттями кожного з нас.
Ліберальна політика базується на ідеї, що виборці знають краще і нам не потрібен Великий Брат, який би розповідав, що для нас добре. Ліберальна економіка базується на ідеї, що клієнт завжди правий. Ліберальне мистецтво стверджує, що краса – в очах глядача. Учнів ліберальних шкіл та університетів учать думати самим. Реклама підштовхує нас: «Просто зроби це!» Кінобойовики, театральні драми, телесеріали, романи та нав’язлива поп-музика постійно втовкмачують нам думку: «Будь із собою щирим», «Дослухайся до себе», «Йди за своїм серцем». Найбільш класично цю точку зору виклав Жан-Жак Руссо: «Що я відчуваю добрим – добре. Що я відчуваю поганим – погане».
Люди, які з дитинства росли на дієті з таких гасел, схильні вважати, що щастя є суб’єктивним відчуттям і що кожна людина найкраще знає, щаслива вона чи ні. Проте така точка зору властива лише лібералізму. Більшість релігій та ідеологій протягом усієї історії стверджували, що існують об’єктивні еталони добра та краси, а також того, як повинні відбуватися різні речі. До відчуттів та преференцій пересічної людини вони ставилися з підозрою. На вході до храму Аполлона в Дельфах прочан вітав такий напис: «Пізнай самого себе!» Суть полягала в тому, що пересічна людина не знає свого істинного «я», а тому й не знає істинного щастя. Фройд би, мабуть, із цим посперечався.[120]
Посперечатися з цим могли би й християнські теологи. Святий Павло та святий Августин чудово знали, що, як запитати про це людей, більшість із них віддали би перевагу заняттю сексом, ніж молитві Богові. Чи підтверджує це, що заняття сексом є ключем до щастя? Згідно з Павлом та Августином, ні. Це підтверджує лише, що людство є грішним за своєю природою і що люди легко спокушаються сатаною. З християнської точки зору, переважна більшість людей перебувають у ситуації, більш-менш схожій на ситуацію героїн-залежних. Уявіть, що якийсь психолог розпочинає дослідження щастя серед наркоманів. Він опитує їх та виявляє, що вони всі до одного стверджують, що щасливі лише під кайфом. Чи опублікує психолог працю, де йдеться, що ключем до щастя є героїн?
Ідея про те, що довіряти відчуттям не слід, не обмежується християнством. Принаймні в питаннях цінності відчуттів зі святим Павлом та святим Августином погоджуються навіть Дарвін та Докінз. За теорією егоїстичного гена, природний добір змушує людей, як і решту живих організмів, вибирати те, що добре для відтворення їхніх генів, навіть якщо це погано для них як для окремих осіб. Більшість чоловіків проводять життя в роботі, турботах, змаганнях та боротьбі, замість того щоби насолоджуватись миром, бо їхнє ДНК маніпулює ними у власних егоїстичних цілях. Подібно до сатани, ДНК використовує швидкоплинні задоволення для спокуси людей та досягнення з їх допомогою своїх цілей.
Відповідно, більшість релігій та філософій обрали геть інший підхід до щастя, ніж лібералізм.[121] Вкрай цікавою є позиція буддистів. Буддизм надає питанню щастя більшу важливість, ніж, мабуть, будь-якому іншому людському відчуттю. Протягом 2,5 тисяч років буддисти систематично вивчали сутність та причини щастя. Саме тому серед наукової спільноти продовжує зростати інтерес як до їхньої філософії, так і їхніх практик медитації.
Буддизм поділяє базове розуміння біологічного підходу до щастя, зокрема, що щастя є результатом процесів, які відбуваються всередині організму людини, а не подій зовнішнього світу. Проте, починаючи з однакового базового розуміння, буддизм приходить до інших висновків.
За буддистським віровченням, більшість людей ототожнюють щастя з приємними відчуттями, водночас ототожнюючи страждання з неприємними відчуттями. Відповідно, люди приділяють величезну увагу своїм відчуттям, намагаючись відчувати більше і більше задоволення, уникаючи неприємностей. Усе, що ми робимо протягом усього свого життя: чухаємо ногу, соваємось у кріслі чи ведемо світові війни, – спрямоване лише на досягнення приємних відчуттів.
Проблема, за словами буддистів, полягає в тому, що наші відчуття є не чим іншим, як швидкоплинними вібраціями, що змінюються щосекунди, подібно до океанських хвиль. Якщо п’ять хвилин тому я почувався радісним та цілеспрямованим, то тепер ці відчуття минули і я цілком можу почуватися сумним та пригніченим. Таким чином, якщо я хочу отримати приємні відчуття, треба постійно їх переслідувати, одночасно відганяючи неприємні відчуття. Навіть якщо мені це вдасться, одразу доведеться починати все знову, без можливості колись отримати довготривалу винагороду за мої зусилля.
Чому ж так важливо отримувати такі ефемерні призи? Навіщо так важко боротися, аби досягти чогось, що зникає майже одразу після появи? Згідно з принципами буддизму, коренем страждання є не відчуття болю, не смуток і навіть не відсутність сенсу. Скоріше справжнім коренем страждання є ця вічна та безглузда гонитва за ефемерними відчуттями, яка змушує нас перебувати в постійному стані напруженості, неспокою та незадоволення. Через цю гонитву наш розум ніколи не буває задоволеним. Навіть коли ми відчуваємо щось приємне, він не отримує задоволення, адже боїться, що це відчуття може скоро зникнути, та прагне, щоби це відчуття залишилося й посилилось.
Люди звільняються від страждань не тоді, коли відчувають те чи інше швидкоплинне задоволення, а коли розуміють непостійну природу всіх своїх відчуттів та перестають їх прагнути. У цьому й полягає мета буддистських практик. Під час медитації ви маєте близько придивитися до вашого розуму та тіла, стати свідком постійного виникнення та зникнення всіх ваших відчуттів, а також усвідомити, наскільки безглуздо їх переслідувати. Коли переслідування припиняється, розум стає дуже розслабленим, ясним та задоволеним. Усі види відчуттів продовжують виникати та зникати – радість, гнів, нудьга, хіть, – але щойно ви припиняєте прагнути конкретного відчуття, то починаєте приймати їх такими, як вони є. Ви живете в теперішній момент, а не фантазуєте про те, що могло би статися.
Отримана в результаті безтурботність є настільки глибокою, що ті, хто проводить своє життя в шаленій гонитві за приємними відчуттями, навряд чи можуть її собі навіть уявити. Уявімо людину, котра десятки років стоїть на березі моря, ловлячи якісь «добрі» хвилі та намагаючись не дати їм розбитись, одночасно відштовхуючи «погані» хвилі, не даючи їм до неї дістатися. День у день ця людина стоїть на березі, схиблюючись від безплідного заняття. Урешті-решт, вона сідає на пісок та просто дозволяє хвилям накочуватись та відкочуватись, як їм заманеться. Як безтурботно!
Ця ідея є настільки чужою сучасній ліберальній культурі, що, коли з буддистськими принципами зіштовхнулися західні рухи нової доби, вони переклали їх ліберальними термінами, таким чином, перевернувши їх з ніг на голову. Культи нової доби часто стверджують: «Щастя не залежить від зовнішніх умов. Воно залежить лише від того, що ми відчуваємо всередині. Людям слід припинити гонитву за зовнішніми досягненнями, на кшталт багатства та статусу, а натомість підключитися до своїх внутрішніх відчуттів». Або стисліш: «Щастя починається всередині». Саме це говорять біологи, але Будда загалом казав протилежне.
Будда погоджувався з сучасною біологією та рухами нової доби в тому, що щастя не залежить від зовнішніх умов. Але його важливіша та глибша думка полягала в тому, що справжнє щастя також не залежить від наших внутрішніх відчуттів. По суті, що більше уваги ми приділяємо нашим відчуттям, то більше ми їх прагнемо і то більше страждаємо. Будда радив припинити гонитву не лише за зовнішніми досягненнями, але й за внутрішніми відчуттями.
Отже, підіб’ємо підсумки. Анкети суб’єктивного добробуту ототожнюють добробут з нашими суб’єктивними відчуттями, а прагнення до щастя з прагненням конкретних емоційних станів. Натомість, згідно з багатьма традиційними філософіями та релігіями, наприклад буддизмом, ключем до щастя є знання правди про самих себе – розуміння того, хто або що ми насправді є. Більшість людей неправильно ототожнюють себе зі своїми відчуттями, думками, уподобаннями та неприязню. Відчуваючи гнів, вони думають: «Я злий. Це мій гнів». Відповідно, вони проводять своє життя, уникаючи одних відчуттів та переслідуючи інші. Вони не усвідомлюють, що то не їхні відчуття і що постійна гонитва за певними відчуттями лише ловить їх у пастку страждань.
Якщо це так, тоді усе наше розуміння історії щастя, можливо, помилкове. Може, не так уже й важливо, чи задовольняються очікування людей та чи насолоджуються вони приємними відчуттями. Головне питання полягає в тому, чи знають люди правду про самих себе. Які ми маємо докази того, що люди сьогодні розуміють цю правду хоч трохи краще, ніж первісні мисливці-збирачі чи середньовічні селяни?
Учені почали вивчати історію щастя лише кілька років тому, і ми все ще формулюємо перші гіпотези та шукаємо придатні методи дослідження. Ще надто рано робити однозначні висновки та завершувати дебати, які ледь встигли початися. Украй важливо розглянути якомога більше різних підходів та поставити правильні запитання для пошуку відповідей.
Більшість книг з історії зосереджуються на ідеях великих мислителів, хоробрості воїнів, любові до ближнього святих та творчості митців. Вони можуть багато що розповісти про розвиток та занепад соціальних структур, злет та падіння імперій, відкриття та поширення технологій. Однак вони нічого не кажуть про те, як усе це вплинуло на щастя та страждання окремих осіб. Це є найбільшою прогалиною в нашому розумінні історії. Краще би нам уже почати її заповнювати.
20. Кінець людини розумної
Ця книга почалась із представлення історії як наступної ланки в безперервному ланцюжку фізики, хімії та біології. Люди розумні підкоряються тим самим фізичним силам, хімічним реакціям та процесам природного добору, які управляють усіма істотами. Можливо, природний добір забезпечив Homo sapiens значно більше ігрове поле, ніж будь-якому іншому організмові, але це поле все одно має свої кордони. Суть полягає в тому, що, незалежно від її зусиль та досягнень, людина розумна не здатна вирватися за свої біологічно визначені межі.
Але на зорі ХХІ століття ситуація почала змінюватись: сьогодні людина розумна поступово виходить за ці межі. Вона починає порушувати закони природного добору, заміняючи їх законами раціонального проектування.
Протягом близько 4 мільярдів років усі організми на нашій планеті еволюціонували відповідно до природного відбору. Жоден із них не проектувався якимось раціональним творцем. Жираф, наприклад, отримав свою довгу шию завдяки конкуренції між первісними жирафами, а не примхам якоїсь надраціональної вищої сутності. Первісні жирафи, які мали довші шиї, могли дістати більше їжі та, відповідно, дати більше потомство, ніж тварини з коротшими шиями. Ніхто (і вже точно не жирафи) не казав: «Довга шия дозволить зривати листя з верхівок дерев. Прикольно, подовжмо її». Краса теорії Дарвіна полягає в тому, що не потрібно припускати існування раціонального проектанта, щоби пояснити, як жирафи здобули свої довгі шиї.
Протягом мільярдів років раціональне проектування не розглядалося навіть як варіант, бо не було жодного розуму, здатного проектувати ті чи інші речі. Але ж мікроорганізми, які ще доволі нещодавно були єдиними живими істотами навкруги, мають дивовижні властивості. Мікроб, що належить до одного виду, може вбудовувати в свою клітину генетичні коди зовсім інших видів і, таким чином, здобувати нові здатності, такі як стійкість до антибіотиків. Проте, наскільки нам відомо, ці дрібні створіння не мають свідомості, цілей життя та здатності планувати свій день наперед.
На якійсь стадії такі організми, як жирафи, дельфіни, шимпанзе та неандертальці, виробили в себе свідомість та здатність до планування. Але, навіть якщо якийсь лінивий неандерталець і фантазував про птахів, настільки жирних та повільних, що їх можна було б легко нахапати повний мішок на обід, він не мав жодної можливості реалізувати цю фантазію. Йому доводилося полювати на птахів, які проходили природний добір.
Перша тріщина в старому укладі з’явилася приблизно 10 тисяч років тому, під час Сільськогосподарської революції. Розумні, які мріяли про жирних, повільних курей, виявили, що, коли парувати найжирнішу курку з найповільнішим півнем, частина їхнього потомства буде водночас жирною та повільною. Якщо ж парувати це потомство між собою, можна отримати цілу лінію жирних повільних птахів. Це була справжня раса курей, невідома природі, створена шляхом раціонального проектування не богом, а людьми.
Втім, порівняно з якимось всемогутнім божеством, Homo sapiens мали обмежені навички проектування. Розумні могли застосовувати вибіркове розведення, щоби обійти та прискорити процеси природного добору, які зазвичай впливають на птахів, але не могли програмувати зовсім нові характеристики, яких не було в наборі генів диких курей. Певною мірою, відносини між Homo sapiens та курками скидалися на багато інших симбіозів, що так часто виникають в природі самі по собі. Розумні здійснювали на курей спеціальний вибірковий тиск, що спричиняв поширення жирних та повільних птахів, так само як бджоли обирають квіти для збирання пилку, спричиняючи поширення яскравіших кольорів.
Сьогодні ж режим природного добору, який нараховує 4 мільярди років, постав перед іншим викликом. У лабораторіях усього світу вчені займаються створенням живих істот. Вони безкарно порушують закони природного добору, навіть незважаючи на вихідні характеристики організму. В 2000 році бразильський біохудожник Едуардо Кац вирішив створити новий витвір мистецтва: флуоресцентного зеленого кролика. Він звернувся до однієї французької лабораторії та запропонував їй гроші за створення кролика, що буде світитися за його планом. Французькі вчені взяли ембріон звичайного білого кролика, ввели до його ДНК ген зеленої флуоресцентної медузи – і вуаля! Один зелений флуоресцентний кролик для месьє. Гарненька така зелененька кролиця. Кац назвав її Альба.
Існування Альби неможливо пояснити за допомогою законів природного добору. Вона цілком і повністю є продуктом раціонального проектування. Вона також є провісницею майбутнього. Якщо потенціал Альби буде повністю реалізований (і якщо людство до того часу само себе не знищить), Наукова революція може виявитися значно більше, аніж просто черговим поворотом історії. Вона може виявитися найважливішою біологічною революцією з часів виникнення життя на Землі. Після 4 мільярдів років природного добору Альба стоїть на зорі нової космічної ери, життя в якій управлятиметься раціональним проектуванням. Якщо це станеться, вся історія людства до цього моменту буде переглянута як процес експериментів та навчання, що змінив самі правила гри під назвою «життя». Такий процес розглядатиметься з космічної точки зору мільярдів років, а не людських тисячоліть.
Біологи всього світу ведуть наполегливу боротьбу проти запровадження в школах ідеї раціонального проектування, яка суперечить еволюційному вченню Дарвіна та заявляє, що сама складність біології підтверджує наявність Творця, який наперед продумав всі біологічні деталі. Біологи праві щодо минулого, але іронія долі полягає в тому, що в майбутньому правими можуть виявитися якраз прихильники раціонального проектування.
Зараз, коли я пишу ці рядки, витіснення природного добору раціональним проектуванням може відбутися будь-яким із трьох способів: біоінженерії, створення кіборгів (кіборги – це істоти, що поєднують органічну та неорганічну частини) або неорганічного життя.
Про мишей та людей
Біоінженерія являє собою зумисне втручання людей на біологічному рівні (наприклад, введення нових генів), спрямоване на зміну форми, можливостей, потреб або бажань організму для реалізації якоїсь заздалегідь сформованої культурної ідеї, на кшталт художніх смаків Едуардо Каца.
Загалом, у біоінженерії як такій немає нічого нового. Люди використовували її тисячоліттями для зміни самих себе та інших організмів. Простим прикладом є кастрація. Люди кастрували биків упродовж, мабуть, 10 тисяч років, щоби створити волів. Адже воли менш агресивні, а тому їх легше привчити тягнути плуг. Люди також кастрували власну молодь, створюючи співаків сопрано з дивовижними голосами та євнухів, яким можна було безпечно довірити нагляд за гаремом султана.
Але нещодавні успіхи науки в розумінні роботи організмів, аж до клітинного та ядерного рівня, відкрили перед нами раніше небачені можливості. Наприклад, сьогодні ми можемо не просто каструвати чоловіка, але й змінити за допомогою хірургії та гормональної терапії його стать. Але й це ще не все. Уявіть собі подив, відразу та жах, з якими в 1996 році люди розглядали наведену нижче фотографію, що з’явилася в газетах та на екранах телевізорів.
45. Миша, на спині якої вчені виростили «вухо» з хрящових клітин корови. Моторошне відлуння статуї людинолева з печери Штадель. Люди фантазували про поєднання різних видів іще 30 тисяч років тому. Сьогодні вони можуть створювати такі химери насправді
Ні, фотошоп тут не винен. Це нічим не оброблене фото справжньої миші, на спину якої вживили клітини коров’ячого хряща. Вчені зуміли проконтролювати зростання нової тканини, надавши їй, у цьому разі, форму, схожу на людське вухо. Цілком можливо, що скоро ця технологія дозволить виробляти штучні вуха, які потім можна буде пересаджувати людям.[122]
Ще більші дива може продемонструвати генна інженерія, через що вона й викликає стільки етичних, політичних та ідеологічних суперечок. Причому проти неї заперечують не лише благочестиві монотеїсти, стверджуючи, що людина не повинна узурпувати роль Бога. Багато переконаних атеїстів не менш шоковані ідеєю, що вчені підміняють собою природу. Зоозахисники засуджують страждання лабораторних тварин в експериментах генної інженерії, а також сільськогосподарських тварин, яких легковажно видозмінюють, абсолютно незважаючи на їхні потреби та бажання. Борці за права людини побоюються, що генна інженерія може бути використана для створення суперменів, які зроблять решту з нас рабами. Деякі песимісти пропонують апокаліптичні бачення біодиктатур, які клонуватимуть безстрашних солдатів та слухняних робітників. Загальний настрій полягає в тому, що надто багато можливостей сьогодні відкриваються надто швидко і що наша здатність модифікувати гени випереджає нашу здатність користуватися цим умінням мудро та далекоглядно.
У результаті використовується лише невелика частина потенціалу генної інженерії. Сьогодні переважно модифікуються ті організми, які мають найслабше політичне лобі – рослини, гриби, бактерії та комахи. Наприклад, були виведені спеціальні лінії E. coli, бактерії, що веде симбіотичний спосіб життя в кишках людини (та потрапляє в газетні заголовки, коли покидає звичне місце, викликаючи смертоносні інфекції), для виробництва біопалива.[123] Крім того, E. coli та кілька видів грибів були модифіковані для виробництва інсуліну, що знизило вартість лікування діабету.[124] Картоплі пересадили ген арктичних риб, зробивши цю рослину більш морозостійкою.[125]
Іноді генній інженерії піддаються й ссавці. Щороку молочна промисловість несе мільярдні збитки через мастит, хворобу, що вражає вим’я дійних корів. Тому наразі вчені експериментують з генетично модифікованими коровами, молоко яких містить речовину лізостафін, що вбиває бактерію, відповідальну за цю хворобу.[126] Свинарство, що постраждало від падіння продажу через те, що споживачі непокояться про нездорові жири в шинці та беконі, сподівається на поки що експериментальну лінію свиней, яким вживлено генетичний матеріал хробаків. Нові гени змушують свиней перетворювати шкідливу жирну кислоту омега-6 на її здорову кузину омега-3.[127]
При цьому схоже на те, що наступне покоління генної інженерії зробить переробку свинячого жиру дитячою забавкою. Генетикам вдалося не просто в шість разів подовжити середню тривалість життя хробаків, але й вивести геніальних мишей, які демонструють значно кращу пам’ять та здатність до навчання.[128] А ще були досліди на полівках – маленьких, пухкеньких гризунах, схожих на мишей, більшість різновидів яких нерозбірливі в статевих зв’язках. Але є один різновид, у якому дівчатка та хлопчики підтримують тривалі й моногамні стосунки. Генетики стверджують, що виділили гени, відповідальні за моногамію полівок. Якщо додавання одного гену може перетворити мишачого донжуана на вірного й люблячого чоловіка, то чи далеко нам до того, щоб навчитися генетично коригувати не лише індивідуальні особливості гризунів (та людей), але й їхні соціальні структури?[129]
Повернення неандертальців
Однак генетики мріють не лише вдосконалювати звичні нам організми, які живуть нині. Вони беруться також відродити створіння, які давно вимерли. Причому не лише динозаврів, як у фільмі «Парк Юрського періоду». Нещодавно команда з російських, японських та корейських учених розшифрувала геном давніх мамонтів, знайдених у вічній мерзлоті Сибіру. Зараз ці вчені планують узяти яйцеклітину сучасного слона, замінити її ДНК реконструйованою ДНК мамонта та ввести цю яйцеклітину в матку слонихи. Приблизно через двадцять два місяці вони очікують народження першого мамонта за останні 5 тисяч років.[130]
Але навіщо зупинятися лише на якихось мамонтах? Професор Джордж Черч з Гарвардського університету нещодавно висунув припущення, що після завершення проекту з відновлення геному неандертальців можна буде ввести реконструйовану ДНК цих давніх людей у яйцеклітину розумних, таким чином одержавши першу дитину неандертальців за 30 тисяч років. Черч заявив, що може зробити це за якихось 30 мільйонів доларів. Кілька жінок уже зголосилися добровільно послужити сурогатними матерями.[131]
Навіщо нам неандертальці? Деякі вчені стверджують, що, дослідивши особливості їхнього життя, ми змогли би відповісти на найбільш нагальні питання про походження та унікальність Homo sapiens. Порівнявши мозок неандертальців з мозком людини розумної та виявивши відмінності їх будови, ми, можливо, змогли би визначити, які біологічні зміни породили нашу свідомість. Є також етична причина – дехто стверджує, що, якщо Homo sapiens були відповідальними за вимирання неандертальців, відродити останніх – наш моральний обов’язок. Крім того, мати по сусідству кількох неандертальців може бути просто корисно. Багато підприємців були би раді платити одному неандертальцю за важку роботу, для якої потрібні два слабосилих розумних.
Далі – більше. Навіщо зупинятися навіть на неандертальцях? Чому б не сісти за Божий кульман та не спроектувати кращих людей розумних? Здібності, потреби та бажання Homo sapiens мають генетичну основу, а їхній геном не набагато складніший, ніж у полівок та мишей. (Геном миші містить приблизно 2,5 мільярда нуклеотидів, тоді як геном розумних приблизно 2,9 мільярда – лише на 14 % більше.)[132] Мине порівняно небагато часу – можливо, кілька десятиліть, – як генна інженерія та інші форми біоінженерії дозволять нам суттєво змінити не лише нашу фізіологію, імунну систему та тривалість життя, а й розумові та емоційні здібності. Якщо генна інженерія може створити геніальних мишей, то чому б не геніальних людей? Якщо вона може створити моногамних полівок, то чому б не людей, міцно прив’язаних до своїх партнерів?
Когнітивна революція, що перетворила людину розумну з малозначущої мавпи на володаря світу, не потребувала жодних помітних змін фізіології або навіть розміру та зовнішньої форми її мозку. Вочевидь, вистачило кількох невеликих змін внутрішньої будови мозку. Можливо, ще однієї невеличкої зміни було б достатньо для другої когнітивної революції, створення геть нового типу свідомості та перетворення Homo sapiens на щось узагалі небачене.
Щоправда, ми все ще не знаємо, як цього досягти, але схоже на те, що немає жодного нездоланного технічного бар’єра, який би завадив нам створити надлюдей. Головними перепонами є етичні та політичні заперечення, що гальмують дослідження на людях. Але якими би переконливими не були етичні аргументи, навряд чи вони зможуть надовго затримати наступний крок, особливо якщо на карту поставлена можливість безкінечного подовження людського життя, перемога невиліковних хвороб, розвиток наших когнітивних та емоційних здібностей.
Наприклад, а що, як ми розробимо ліки проти хвороби Альцгеймера, які додатковим бонусом значно покращуватимуть пам’ять здорових людей? Чи зможе хтось тоді зупинити супутні дослідження? А коли ці ліки будуть розроблені, чи зможе якийсь орган обмежити їхній продаж лише хворим, заборонивши здоровим людям вживати їх для суперпам’яті?
Важко сказати, чи зуміє біоінженерія дійсно відродити неандертальців, але от з людьми розумними вона цілком може покінчити. Забавки з генами нас, можливо, і не вб’ють, але ми змінимо Homo sapiens до такої міри, що просто перестанемо ними бути.
Біонічне життя
Існує також інша нова технологія, здатна змінити закони життя, – створення кіборгів. Кіборги – це істоти, які поєднують у собі органічні та неорганічні частини, наприклад, люди з біонічними руками. У певному розумінні, майже всі ми сьогодні є біонічними організмами, оскільки наші природні чуття та функції доповнюються різного роду пристроями, такими як окуляри, кардіостимулятори, ортопедичні апарати та навіть комп’ютери та мобільні телефони (що звільняє наші мізки від тягаря зберігання та обробки деяких даних). Сьогодні ми балансуємо на межі того, щоби стати справжніми кіборгами, здобувши неорганічні властивості, невід’ємні від наших тіл, які модифікуватимуть наші можливості, бажання, особистість та ідентичність.
Агенція передових оборонних дослідних проектів (DARPA) – американська організація з військових досліджень – розробляє кіборгів із комах. Ідея полягає в імплантації електронних чипів, давачів та процесорів у тіло мухи або таргана, що дозволить людині або автоматичному операторові віддалено контролювати рухи комах, а також збирати та передавати інформацію. Така муха зможе тихенько сидіти собі на стіні ворожої штаб-квартири, підслуховуючи найтаємніші переговори, та (якщо її раніше не зловить павук) вчасно повідомляти нас про плани ворога.[133] У 2006 році Науково-дослідний центр підводної війни США (NUWC) повідомив про свій намір розробити кіборгів з акул, заявивши: «Ми створюємо мітки для риби, завданням яких є контроль поведінки тварини-носія за допомогою нервових імплантів». Розробники сподіваються виявляти підводні електромагнітні поля, створювані підводними човнами та мінами, використовуючи природні здібності акул, які перевершують у цьому будь-які зроблені людиною детектори.[134]
Люди також поступово перетворюються на кіборгів. Найновіше покоління слухових апаратів іноді називають «біонічні вуха». Такий пристрій являє собою імплант, що вловлює звуки мікрофоном, розташованим у зовнішній частині вуха. Імплант фільтрує вловлювані звуки, ідентифікує людські голоси та перетворює їх на електричні сигнали, які посилаються безпосередньо до центрального слухового нерва, а звідти до мозку.[135]
Спонсорована німецьким урядом компанія «Ретина Імплант» розробляє протез сітківки, що уможливить часткове відновлення втраченого зору. Методика передбачає вживлення мікрочипа всередину ока пацієнта. Спеціальні фотоклітини вловлюють світло, що потрапляє на око, та трансформують його в електричну енергію, яка стимулює непошкоджені нервові клітини сітківки. Нервові імпульси від цих клітин стимулюють мозок, у якому вони й перетворюються на зір. Наразі ця технологія дозволяє пацієнтам орієнтуватися в просторі, розрізняти великі літери та навіть впізнавати обличчя.[136]
У 2001 році стався нещасний випадок, у якому американський електрик Джессі Салліван втратив обидві руки аж по плечі. Сьогодні він користується біонічними руками, люб’язно наданими йому Інститутом реабілітації Чикаго. Особливістю його нових рук є те, що вони управляються самою лише силою думки. Вони рухаються за рахунок електричних команд, на які вбудовані мікрокомп’ютери перетворюють нервові сигнали, що надходять з мозку Джессі. Коли він хоче підняти руку, то робить те, що на підсвідомому рівні робить будь-яка звичайна людина, – і рука піднімається. Ці руки, звісно, не можуть повністю замінити справжні, але вони дозволяють Джессі виконувати прості повсякденні завдання. Схожу біонічну руку нещодавно отримала також Клаудія Мітчелл, американський солдат, яка втратила свою руку в мотоциклетній аварії. Вчені вірять, що скоро в нас з’являться біонічні руки, здатні не лише рухатись за бажанням власника, але й передавати сигнали назад до мозку, таким чином, дозволяючи ампутантам відновити навіть тактильні відчуття![137]
46. Джессі Салліван та Клаудія Мітчелл тримаються за руки. Найдивнішим в їхніх нових біонічних руках є те, що вони управляються силою думки
Наразі ці біонічні руки не здатні повністю замінити наші справжні кінцівки, але вони мають потенціал для необмеженого розвитку. Наприклад, біонічні руки можна зробити значно сильнішими за справжні, змусивши навіть чемпіона з боксу почуватися слабаком проти їх власника. Більш того, вони мають ту перевагу, що їх можна міняти кожні кілька років або навіть відділяти від тіла та управляти ними на відстані.
Учені Університету Дюка в Північній Кароліні нещодавно продемонстрували це на прикладі макак-резусів, у мізки яких вживлювались електроди. Ці електроди збирали сигнали від мозку та передавали їх на зовнішні пристрої. Мавп привчали контролювати від’єднані біонічні руки та ноги самою лише силою думки. Одна мавпа на ім’я Аврора навчилася подумки контролювати від’єднану біонічну руку, одночасно рухаючи двома своїми справжніми руками. Неначе якась індуїстська богиня, Аврора тепер має три руки, причому третя може знаходитися в іншій кімнаті – або навіть в іншому місті. Мавпа може сидіти в лабораторії в Північній Кароліні, чухати спину однією рукою, голову – другою й одночасно цупити банан у Нью-Йорку (хоча здатність їсти поцуплені фрукти на відстані поки залишається лише мрією). Інша макака-резус Ідоя здобула світову славу в 2008 році, контролюючи силою думки пару біонічних ніг у Кіото, Японія, зі свого стільця в Північній Кароліні. Причому ці ноги були важчими за саму Ідою аж у двадцять разів.[138]
Є ще такий цікавий синдром – псевдокома. Це стан, у якому людина втрачає всю або майже всю свою здатність рухати будь-якою частиною тіла, тоді як її когнітивні здібності залишаються неушкодженими. Раніше хворі, які страждали від цього синдрому, могли спілкуватися з навколишнім світом лише за рахунок дрібних рухів очей. Але раніше мало хто з хворих мав імплантовані в мозок електроди для збирання сигналів. Сьогодні вчені докладають багато зусиль, щоб перетворити мозкові сигнали не просто на рухи, але й на слова. Якщо їхні експерименти увінчаються успіхом, хворі, нарешті, зможуть говорити з навколишнім світом безпосередньо, а ми зможемо, врешті-решт, використовувати цю технологію для читання думок інших людей.[139]
Але з усіх проектів, які наразі перебувають на стадії розробки, найбільш революційною є спроба винайти двосторонній спосіб безпосереднього спілкування між мозком та комп’ютером. Він має дозволити комп’ютерам читати електричні сигнали людського мозку, одночасно передаючи сигнали, які мозок зможе читати у свою чергу. А що, як такі інтерфейси використовуватимуться для безпосереднього підключення мозку до Інтернету або для безпосереднього підключення кількох мізків один до одного, таким чином, створюючи різновид інтер-мозок-нету? Що може статися з людською пам’яттю, свідомістю та ідентичністю, якщо мозок отримає прямий доступ до банку колективної пам’яті людства? У таких ситуаціях один кіборг зможе, наприклад, використовувати спогади іншого. Причому не чути про них, не читати про них в автобіографії, не уявляти їх, а безпосередньо пам’ятати їх, наче власні. Що станеться з такими поняттями, як «я» та «гендерна ідентичність», коли свідомість стане колективною? Як можна буде пізнати самого себе або слідувати за своєю мрією, якщо мрія виникатиме не у вашій свідомості, а в якомусь колективному резервуарі прагнень?
Такий кіборг більше не буде людиною або навіть живим організмом. Він стане чимось геть іншим. Він стане настільки принципово іншим видом істоти, що ми не можемо навіть уявити собі все філософське, психологічне або політичне значення цього.
Інше життя
Третій спосіб змінити закони життя полягає у створенні цілком неорганічних істот. Найбільш очевидними прикладами є комп’ютерні програми та віруси, що можуть зазнати незалежної еволюції.
Галузь генетичного програмування сьогодні є однією з найцікавіших у науковому світі комп’ютерів. Вона всіляко намагається імітувати методи генетичної еволюції. Багато програмістів мріють про створення програми, яка б могла навчатися та еволюціонувати абсолютно незалежно від свого творця. У такому разі програміст став би primum mobile (головним рушієм), але його творіння було б вільним еволюціонувати в напрямках, які ані він, ані будь-які інші люди собі навіть не уявляли.
Прототип такої програми вже існує – він називається комп’ютерний вірус. Поширюючись інтернетом, вірус відтворює себе мільйони й мільйони разів, одночасно рятуючись від хижих антивірусних програм та змагаючись з іншими вірусами за місце в кіберпросторі. Одного дня, коли він відтворює самого себе, стається помилка – комп’ютеризована мутація. Можливо, це відбувається тому, що людина запрограмувала вірус робити періодичні випадкові помилки відтворення. Можливо, мутація є наслідком такої випадкової помилки. Якщо ж, випадково, модифікований вірус краще ухиляється від антивірусних програм, не втрачаючи свою здатність до зараження інших комп’ютерів, він поширюватиметься далі у кіберпросторі. Тоді мутанти виживатимуть та відтворюватимуться. З часом там буде повно нових вірусів, які ніхто не створював та які зазнають нової неорганічної еволюції.
Чи є вони живими створіннями? Це залежить від того, що ви маєте на увазі під терміном «живі створіння». Точно можна сказати лише одне: вони є продуктом нового еволюційного процесу, абсолютно незалежного від законів та обмежень органічної еволюції.
Уявіть собі іншу можливість – припустімо, що ви могли би переписати свій мозок на флешку, а потім запустити його на лептопі. Чи зможе ваш лептоп думати та відчувати як людина розумна? Якщо так, то будете це ви чи хтось інший? Що як програмісти створять на базі комп’ютерного коду зовсім новий цифровий розум, сповнений відчуттям власного «я», свідомості та пам’яті? Якщо ви запустите таку програму на своєму комп’ютері, чи буде вона особистістю? Якщо ви видалите її, чи звинуватять вас у вбивстві?
Можливо, скоро ми отримаємо відповіді на ці запитання. Заснований у 2005 році проект «Людський мозок» сподівається повністю відтворити наш мозок усередині комп’ютера, з електронними схемами в ролі нейронної мережі. Директор проекту заявив, що, при належному фінансуванні, ми за 10–20 років зможемо отримати всередині комп’ютера штучний людський мозок, здатний розмовляти та реагувати дуже подібно до людей. Якщо проект увінчається успіхом, це означатиме, що після 4 мільярдів років блукання в межах тісного світу органічних сполук життя раптово вирветься на простори неорганічного царства, готове набути форм, які раніше не уявлялися нам навіть у найбожевільніших мріях. Не всі вчені погоджуються, що розум людини працює аналогічно до сучасних цифрових комп’ютерів, – і, якщо вони праві, сучасні електронні пристрої не зможуть його відтворити. проте було би безглуздо категорично відкидати можливість такої спроби. У 2013 році проект отримав від Європейського Союзу грант у розмірі 1 мільярда євро.[140]
Неповторність
На цей час реалізована лише крихітна частина цих нових можливостей. Але вже зрозуміло, що у світі 2013 року культура поступово звільняється від ярма біології. Наша здатність створювати не просто світ навколо нас, але й, перш за все, світ усередині нашого тіла та розуму, розвивається просто з приголомшливою швидкістю. Дедалі більше царин діяльності зазнають потрясінь, які докорінно змінюють їх звичне існування. Юристам доводиться переглядати питання приватності та ідентичності; уряди змушені переосмислити питання охорони здоров’я та рівності; спортивні асоціації та освітні інституції заново визначають поняття чесної гри та досягнення; пенсійні фонди та ринки праці мають пристосовуватися до світу, в якому шістдесят років можуть стати тридцятьма. Усі вони в наш час змушені мати справу з новинками біоінженерії, кіборгами та неорганічним життям.
Для розшифровки першого людського геному знадобилося п’ятнадцять років та три мільярди доларів. Сьогодні ж ДНК тієї чи іншої людини можна розписати за кілька тижнів та пару сотень доларів.[141] Почалась ера персоналізованої медицини, яка співвідносить методи лікування з особливостями ДНК людини. Мине небагато років, як сімейний лікар зможе впевнено сказати, що вам загрожує, наприклад, високий ризик раку печінки, тоді як серцевого нападу надто боятися не варто. Популярні ліки, що допомагають 92 % людей, вам не підійдуть, а натомість краще придбати інші пігулки, смертельні для багатьох, але єдино правильні для вас. Перед нами відкривається шлях до майже ідеальної медицини.
Проте з покращенням медичних знань неодмінно прийдуть і нові етичні проблеми. Спеціалісти з етики та права вже б’ються над складним питанням приватності в тому, що стосується ДНК. Чи слід дозволяти страховим компаніям вимагати зразки нашої ДНК та підвищувати розмір внесків, якщо вони виявлять генетичну схильність до безрозсудної поведінки? Чи будемо ми скоро змушені відправляти потенційним роботодавцям дані нашої ДНК, замість резюме? Чи зможуть роботодавці віддавати перевагу претендентові, бо його чи її ДНК виглядає краще за інших? Чи зможемо ми в таких випадках скаржитись на «генетичну дискримінацію»? Чи зможе компанія, яка розробляє нове створіння або новий орган, отримати патент на його ДНК-послідовності? Очевидно, що будь-хто може бути власником певної курки, але чи може будь-хто бути власником цілого виду?
Зазвичай такі дилеми затьмарюються етичними, соціальними та політичними наслідками проекту «Гільгамеш» та нашими потенційними новими можливостями щодо створення надлюдей. Універсальна декларація прав людини, урядові медичні програми, національні програми страхування здоров’я та національні конституції по всьому світі визнають, що гуманне суспільство повинно надавати всім своїм членам належне медичне забезпечення та підтримувати відносно добрий стан їхнього здоров’я. З цим усе було гаразд, поки медицина, переважно, займалася запобіганням хвороб та лікуванням хворих. Але що може статися, коли медицина почне займатись удосконаленням людських можливостей? Чи всі люди матимуть однакове право на такі покращені можливості, чи з’явиться нова суперменська еліта?
Наш пізній сучасний світ пишається собою через визнання, вперше в історії, базової рівності всіх людей. Але це може врівноважитися створенням найбільш нерівного з усіх суспільств. Протягом усієї історії вищі класи завжди проголошувалися розумнішими, сильнішими та взагалі кращими за нижчі. Зазвичай вони лише самі себе дурили. Дитина, народжена в бідній селянській родині, цілком могла бути не менш розумною за спадкоємного принца. За допомогою ж нових можливостей медицини претензії вищих класів можуть скоро стати об’єктивною реальністю.
І це не наукова фантастика. Більшість фантастичних сюжетів описують світ, у якому люди розумні (такі як ми з вами) насолоджуються неперевершеними технологіями, наприклад, космічними кораблями зі швидкістю світла та лазерними бластерами. Етичні ж та політичні дилеми в центрі цих сюжетів беруться з нашого власного світу та просто відтворюють наші емоційні та соціальні проблеми на футуристичному тлі. Втім, справжній потенціал технологій майбутнього полягає у зміні самих Homo sapiens, включаючи наші емоції та бажання, а не просто наші транспортні засоби та зброю. Що таке космічні кораблі в порівнянні з вічно молодим кіборгом, чия здатність зосереджуватись та запам’ятовувати в тисячі разів більша за нашу власну, який не розмножується та не має статевого життя, може безпосередньо ділитися думками з іншими істотами, ніколи не сердиться й не сумує, але має емоції та бажання, які ми поки ще навіть собі не уявляємо?
Наукова фантастика рідко описує таке майбутнє, бо точний його опис буде, за визначенням, неможливим та й просто незрозумілим для читачів. Знімати фільм про життя якогось суперкіборга – це все одно, що ставити «Гамлета» перед неандертальцями. По суті, майбутні володарі світу явно відрізнятимуться від нас навіть більше, ніж ми від своїх давно вимерлих родичів. Тоді як ми та неандертальці, принаймні, люди, наші наступники будуть більше подібними до богів.
Фізики визначають Великий вибух як неповторність. Він є точкою, в якій усі відомі нам закони природи не існують. Час теж не існує. Таким чином, немає сенсу казати, що щось існувало «до» Великого вибуху. Цілком можливо, ми швидко наближаємося до нової неповторності, коли всі поняття, що надають сенсу нашому світові, – я, ви, чоловік, жінка, любов та ненависть – стануть несуттєвими. Усе, що відбувалося до того моменту, не матиме для нас жодного сенсу.
Пророцтво Франкенштейна
У 1818 році англійська письменниця Мері Шеллі опублікувала роман «Франкенштейн» – розповідь про вченого, який створює штучну істоту, що виходить з-під контролю та влаштовує справжній хаос. В останні два століття та сама історія розповідалася безліч разів та в безлічі різних версій. Вона стала центральною опорою нашої нової наукової міфології. На перший погляд, історія Франкенштейна здається попередженням для нас, що якщо ми спробуємо погратися в Бога та створити штучне життя, то будемо суворо покарані. Втім, вона має глибше значення.
Міф про Франкенштейна ставить Homo sapiens перед фактом швидкого наближення наших останніх днів. Він каже нам про те, що, якщо не втрутиться якась ядерна або екологічна катастрофа, швидкість технічного розвитку скоро призведе до витіснення людей розумних зовсім іншими істотами, які матимуть не лише іншу фізичну будову, але й дуже відмінні когнітивний та емоційний світи. Більшість людей це бентежить. Адже нам подобається вірити, що в майбутньому люди, які будуть точно такими як ми, подорожуватимуть від планети до планети у швидкісних космічних кораблях. Нам не подобається уявляти собі можливість, що в майбутньому істот зі схожими на наші емоціями та індивідуальностями більше не існуватиме, а наше місце займуть абсолютно чужі форми життя, чиї можливості значно перевищуватимуть наші власні.
Якимось чином ми знаходимо заспокоєння в ідеї, що доктор Франкенштейн створив жахливого монстра, якого ми мали знищити, щоби врятувати себе. Нам подобається розповідати цю історію таким чином, бо це означає, що ми є найкращими з усіх істот, що нічого кращого за нас ніколи не було й ніколи не буде. Будь-яка спроба вдосконалити нас неминуче провалиться, бо, навіть якщо покращити наші тіла, людський дух чіпати не можна.
Нам важко буде проковтнути той факт, що вчені здатні модифікувати не лише тіло, але й дух, та що майбутні доктори франкенштейни, таким чином, можуть створити щось дійсно вище за нас, щось, що дивитиметься на нас згори вниз, як ми на неандертальців.
Ми не можемо бути певні, чи сьогоднішні франкенштейни насправді здійснять це пророцтво. Майбутнє невідоме, і було б дивним, якби передбачення останніх кількох сторінок втілилися в життя повністю. Історія вчить нас, що речі, які здаються близькими та беззаперечними, можуть взагалі ніколи не справдитися через непередбачені бар’єри, а здійснитися можуть геть інші неуявні наразі сценарії. Коли в 1940-х роках почалася атомна доба, з’явилося багато прогнозів щодо майбутнього атомного світу 2000 року. Коли уяву світу вразили перший супутник та «Аполлон-11», всі почали прогнозувати, що вже до кінця століття люди будуть жити в космічних колоніях на Марсі та Плутоні. Мало які з цих передбачень реалізувалися. З іншого боку, появу Інтернету не передбачав ніхто.
Тому не поспішайте поки що купувати страховий поліс, який захистить вас від судових позовів цифрових істот. Описані вище фантазії (або нічні жахи) є лише стимуляторами вашої уяви. Проте слід всерйоз сприймати ідею, що наступна стадія історії включатиме в себе не лише технологічні та організаційні перетворення, але й засадничі трансформації людської свідомості та особистості. Причому ці трансформації можуть бути настільки докорінними, що поставлять під велике питання сам термін «людської». Скільки в нас часу? Ніхто точно не знає. Як уже згадувалося, дехто каже, що вже до 2050 року окремі люди стануть майже безсмертними. Менш радикальні прогнози говорять про наступне століття або наступне тисячоліття. Втім, з висоти 70 тисяч років історії людини розумної, що таке кілька тисячоліть?
Якщо історії розумних дійсно скоро настане кінець, то ми (представники одного з їхніх останніх поколінь) маємо присвятити деякий час відповіді на одне останнє запитання: «Чим ми хочемо стати?» Це питання, відоме також як питання вдосконалення людей, затьмарює всі дебати, якими наразі зайняті політики, філософи, вчені та звичайні люди. Зрештою, сьогоднішні суперечки між сьогоднішніми релігіями, ідеологіями, націями та класами, скоріш за все, зникнуть разом із Homo sapiens. Якщо наші наступники дійсно функціонуватимуть на іншому рівні свідомості (або, можливо, матимуть щось за межами свідомості, того ми не можемо навіть собі уявити), сумнівно, що їх цікавитиме християнство чи іслам. Навряд чи їхня соціальна організація буде комуністичною чи капіталістичною, а їхні гендерні ролі будуть представлені чоловіками чи жінками.
Але великі дебати історії все одно важливі, бо принаймні перше покоління цих богів буде сформовано культурними ідеями їхніх людських творців. Яку форму вони матимуть: капіталізму, ісламу, фемінізму? Пошук відповіді на це питання може скерувати дебати в геть іншому напрямку.
Більшість людей сьогодні намагаються про це не думати. Навіть галузь біоетики зазвичай ставить інше запитання: «Що забороняється робити?» Чи прийнятно проводити генетичні експерименти на живих людських істотах? На абортних плодах? На стовбурових клітинах? Чи етично клонувати овець? А шимпанзе? А як щодо людей? Усе це важливі питання, але наївно уявляти, що ми можемо просто натиснути на гальма та зупинити наукові проекти, які підносять Homo sapiens до іншого різновиду буття. Адже ці проекти нерозривно пов’язані з проектом «Гільгамеш». Спитайте вчених, навіщо вони досліджують геном, намагаються підключити мозок до комп’ютера або створити розум усередині комп’ютера. У дев’яти з десятьох випадків ви отримаєте ту саму стандартну відповідь: «Ми робимо це, щоб лікувати хвороби та рятувати людські життя». Навіть попри те, що створення розуму всередині комп’ютера має значно більше значення за лікування психічних захворювань, це є стандартним виправданням, бо ніхто не може його заперечити. Ось чому проект «Гільгамеш» є флагманом науки. Він служить для виправдання всього, що робить наука. Голова монстра доктора Франкенштейна на плечах Гільгамеша. Оскільки Гільгамеша зупинити неможливо, неможливо також зупинити і доктора Франкенштейна.
Єдине, що ми можемо спробувати зробити, так це вплинути на напрямок, в якому вони підуть. Оскільки скоро ми зможемо модифікувати також наші бажання, можливо, справжнє питання, яке стоїть перед нами, звучить не «Чим ми хочемо стати?», а «Чого ми хочемо хотіти?» Ті, кого не лякає це питання, мабуть, недостатньо над ним думали.
Післямова: тварина, яка стала Богом
Сімдесят тисяч років тому людина розумна була ще просто неважливою твариною, що тихенько займалася своїми справами в далекому куточку Африки. У наступні ж тисячоліття вона перетворилась на володаря всієї планети та жах екосистеми. Сьогодні вона стоїть на порозі того, щоби стати Богом, готова здобути не лише вічну молодість, але й божественну здатність до створення та знищення.
На жаль, досі панування розумних на Землі принесло небагато того, чим ми могли би пишатися. Ми стали господарями нашого оточення, збільшили виробництво їжі, збудували міста, заснували імперії та створили розгалужені мережі торгівлі. Але чи зменшили ми кількість страждань у світі? Хочу повторити це знову: значне збільшення людських можливостей не завжди покращує добробут окремих осіб і зазвичай спричинює лише більші муки інших тварин.
В останні кілька десятиліть нам, нарешті, вдалося досягти певного справжнього прогресу щодо умов життя людей, зменшивши поширення голоду, хвороб та війн. Але життя інших тварин сьогодні погіршується швидше, ніж будь-коли раніше, а покращення життя людства почалося зовсім нещодавно і наразі є надто непевним.
Більш того, незважаючи на дивовижні речі, на які здатні сьогодні люди, ми все ще не визначилися зі своїми цілями і, схоже, як завжди, незадоволені. Ми пройшли шлях від каное та галер до пароплавів та космічних кораблів – але ніхто не знає, куди ми йдемо. Ми стали значно могутнішими, ніж колись, але маємо дуже слабке уявлення про те, що робити з усією цією потугою. Ситуація погіршується тим, що люди в наш час здаються безвідповідальнішими, ніж раніше. Ми самі призначили себе богами, яких об’єднують лише закони фізики і які нікому не підзвітні. Відповідно, ми шкодимо тваринам, що живуть поруч із нами, та навколишній екосистемі, шукаючи в них лише власний комфорт та втіху, але ніколи не знаходячи задоволення.
Чи є у світі щось небезпечніше за незадоволених та безвідповідальних богів, які не знають, чого вони хочуть?
Подяки
Дякую за поради та допомогу Сарі Агароні, Доріт Агаронов, Амосу Авісару, Цафріру Барзилаю, Ною Бенінзі, Тірзі Ейзенбергу, Аміру Фінку, Бенджаміну З. Кедару, Йоссі Маурею, Ейалу Міллеру, Джону Пурселлу, Шмуелю Рознеру, Рамі Ротхольцу, Оферу Стейніцу, Майклу Шенкару, Айдану Шереру, Хаїму Вацману, Іцику Яхаву, Гаю Заславскі, а також усім викладачам та учням програми Світової історії Єврейського університету в Єрусалимі.
Особливо хочу подякувати Джареду Даймонду, який навчив мене бачити загальну картину; Дієго Гольштейну, який надихнув мене написати цю книгу; та Деборі Гарріс, яка допомогла її розповсюдити.
1. © ImageBank/Getty Image Israel.
2. © Visual/Corbis.
3. © Anthropologisches Institut und Museum, Universitt Zrich.
4. Photo: Thomas Stephan © Ulmer Museum.
5. © magiccarpics.co.uk.
6. Автор: невідомий – Kunstdruck, eigener Scan vom eigenen Bild, Суспільне надбання, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=5876796.
7. Photo: The Upper Galilee Museum of Prehistory.
8. © Visual/Corbis.
p>9. © Visual/Corbis.10. By DiBgd at the English language Wikipedia, CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=3429139.
11. © Visual/Corbis.
12. Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=723794.
13. Photos and © Deutsches Archologisches Institut.
14. © Visual/Corbis.
15. Photos and © Anonymous for Animal Rights (Israel).
16. Автор невідомий – власна робота. Суспільне надбання, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=22072245.
17. Автор: Греков Б. Д. – Правда Русская. М., 1963. Т. III, Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=25480474.
18. Суспільне надбання, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=184 9083).
19. © The Scoyen Collection, Oslo and London, MS 1717. http://www.schoyencollection.com/.
20. Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=705523.
21. Guinnog – Taken and donated by Guinnog., CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=3655505.
22. © Runion des muses nationaux/Grard Blot.
23. © Visual/Corbis.
24. © Visual/Corbis.
25. Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=456064.
27. © aks/Bible Land Pictures.
28. Автор: Cuffe parade Skyline: Flickr User- Jasvipul ChawlaGateway of India – User: RhaessnerTaj Mahal Hotel- User: QuartierLatin1968Chhatapati Shivaji Terminus- Anoop RaviBandra Worli Sealink- Amit Kulkarni – Cuffe parade Skyline: https://commons.wikimedia.org/wiki/Mumbai#/media/File: Mumbai_Downtown.jpgGateway of India: https://en.wikipedia.org/wiki/Gateway_of_India#/media/File: Gateway_of_India.jpg Taj Mahal Hotel: https://commons.wikimedia.org/wiki/File: Mumbai_TajMahalHotel.jpgChhatrapati Shivaji Terminus: https://commons.wikimedia.org/wiki/File: The_Chhatrapati_Shivaji_Terminus_(CST). jpgBandra-Worli Sealink: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category: Bandra-Worli_sea_link_illuminated#/media/File: India_Mumbai_Bridge_.jpg, CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=4117 7085.
29. © The Art Archive/Gianni Dagli Orti (ref: AA423796).
30. Library of Congress, Bildarchiv Preussischer Kulturbesitz, United States Holocaust Memorial Museum © courtesy of Roland Klemig.
31. Photo: Boaz Neumann. From Kladderadatsch 49 (1933), 7.
32. © Visual/Corbis.
33. User Ian Dunster on en.wikipedia – Imperial War Museum – picture scanned by me Ian Dunster 13:57, 17 September 2005 (UTC) from: Weapons amp; War Machines compiled by Andrew Kershaw and Ian Close – Phoebus – 1976 – ISBN 0-7026-0008-3 and credited to: Imperial War Museum., Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=1069251.
34. Уест – http://www.ushistory.org/franklin/info/kite.htm, Суспільне надбання, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=15456866.
35. Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=395664.
36. © British Library Board (shelfmark add. 11267).
37. © Firenze, Biblioteca Medicea Laurenziana, Ms. Laur. Med. Palat. 249 (mappa Salviati).
39. Автор: І. К. Айвазовський – http://www.belygorod.ru/img2/RusskieKartinki/Used/374az_MorskSrazhenPriNavar.jpg, Суспільне надбання, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=2648057.
40. Photo and © Anonymous for Animal Rights (Israel).
41. © Photo Researchers/Visualphotos.com.
42. Автор: – G.F. Nesbitt amp; Co., printer – http://content.cdlib.org/ark:/13030/tf1r29p10v/?layout=metadata, Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=1317934)
43. (Суспільне надбання (Public Domain), https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=199805)
44. Mona – Feb8-3:34pm, CC BY 2.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=13249742.
45. Photo and © Charles Vacanti.
46. © ImageBank/GettyImages Israel.
Читать бесплатно другие книги:
